| * * * |
|
Знов на сторінках ранні тіні Покрали літери в очей... Як непомітно вечір синій Схиливсь до мене на плече! Зіпрусь натомлений на лутку, А там, де місто, – степ немов... І чую – спогад, повний смутку, В червоножилах тисне кров. Промерзлий шлях... Швидкі тачанки... І ось душа мала-мала! А на снігу з чиєїсь ранки Кров візерунки заплела. Мовчіть, умріяні сторінки! – – Я справжнім болем догорів! ... І знов за вікнами будинки І мертве світло ліхтарів... |
| 1926 |