Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    Є.Плужник
* * *
Тепер мене хвилює мало
Все те, що замкнено в слова;
Не зап’яніє, як бувало,
З дзвінкої фрази голова.

Ні, все частіш кортить мовчати
Під шелест чуваних розмов
І вірш, нудьгуючи, початий
Забути й не кінчати знов...

Бо що тоді слова готові,
Коли сприймаєш без кінця
Все те, що не дається мові
Й не потребує олівця?
1927