| * * * |
|
Скільки сонця ллється на землю, Як зітхає земля по зливі. Від води обважніла зелень, Від проміння — брунатне тіло. У правиці бадьорий кремінь, У долоні медові смокви. Чи не ласка на чолі в мене, Чи не щастям іскриться око? Наше плем’я не є велике, Та по шатрах доволі страви. Лев пругастий, загнуті ікли, Заховався в пожовклих травах. |