| * * * |
|
І жили у розкошах, слабі і блудливі, І не вірили в велич Кінця. Та колись уночі, в блискавицях і зливі, Він злетів у порожні серця. Вранці вийшли з домів виногради зрівняти І зрубати оливні гаї. І безумна пустиня надхненним, як мати, Смаглі груди одкрила свої. Грізний Боже суворих і гордо-убогих, Купино невблаганних пустель. Ми тобі покладем суходоли під ноги І запалимо жертви осель. |