| * * * |
|
Пройшли пурпурні фенікійські дні, Замкнувши цикль, і знову так потрохи Згризає час суворо-мовчазні Граніти легендарної епохи. О, неба сірість, оливо води, В густих туманах обважнілі віти. Страшна вагітність, що несе плоди, Які аж правнукам узріти. І ці стрункі, сухі чоловіки. В їх простоті ясній, давно-минулій, Чи ви пізнаєте, вгадаєте, який З-посеред них є Сервій Туллій? |