| РОБІТНЯ |
|
День — прямокутник матового шкла, Велика грудка кинутого снігу. На ясність дум. На маєстат чола. На стіл просторий і розкриту книгу. Просте каміння — як прості слова,— Відбите листя — шелести і шуми,— Вони звучать, мов мушля, що хова Ще музику глибинної задуми. Чим заступити ці легкі рядки, Прозору радість творчого спокою, Речевість і упевненість руки? Та вийдеш ти з затишного покою І десь на розі, десь, де ми берем До рук газету, в поспісі зім’яту, Тебе розітне лезами сурем Невблагана екстаза атентату. |