| * * * |
|
Наш табор між чагарниками, І синя — лінія лісів. Щитів і шкур гарячі плями, Сліпучість сонця і списів. Щодень, щоніч, то менша віддаль. Легкий похід без вороття! Наш бог — маленький чорний ідол В наметі нашого вождя. Ось він виходить — серце львине — На тіло бризнула роса. Ніхто списа, як він, не кине І не відіб’є так списа! І над річки вогню і крови, Над власне горло — дорогі Нам очі тужно-гебанові І руки юні і тугі. |