| * * * |
|
Тісно увечері. Душать прокурені стіни. Вийшов. Розглянувся. Снігу по пояс. Сонце кривавиться в пущі. Ворушаться тіні. Тепло. А голос — як оливо, голос. Десь він іде, Коляда, десь ступає широко. Місяць — і вкриють галявини радісні вруна... Місяць — і знов над борами, і знов, як щороку, Гуси напнуть у блакиті незлічені струни. |