| ВІТРИ ІСТОРІЇ |
|
1 Знов на Богдановій дідизні Історії свистять вітри, Скрегочуть місяці залізні Неповторимої пори. Ще не одно століття йтимеш Метою перед рухом лав! ...І буде снитись бідний Тиміш І гук неодгукавших слав... Ще не один раз все повториш Під грім історії, як в снах, І, може, тільки втретє створиш, І втрете запала весна! 2 Вітри історії розсіють Готичні сутіні століть,— Жагу ж зустрінути Месію Водою днів не утолить. Крилю голодний зір за обрій, Обтятий Богом шестикрил, Мій лютий плач, мій сміх недобрий, Всі корчі демонської гри, Лукава пристрасть і лукавий Холодний біль — Тобі! Тобі! Не задля зла, не задля слави,— Той дар гіркий віддай юрбі,— Ні. Ось цей смолоскип поета (В нім м’язи й мозок мій горять) Несу туди, де мріють мети, Де з крові родиться зоря, Де хмарами скипілось небо Під ярим полум’ям пожеж, Де простір — половецьким степом, Де дика далечінь — без меж. Чингіс і нині отаман там, І ніч чорніє день за днем. Вчини ж цей щит мій адамантом! Цей меч — архангела вогнем! |
| 24. IV. 1924 |