| ДИЯВОЛ |
|
І Як зрозумів я чистість, то підвівся Диявол. Був, як стіна округ, цей велетенський торс, І волохаті руки, і немов навала Мідяних голосів, мідяних злих валторн. І страх мене вгорнув, бо був я сам між ними, І запах їх душив, мов обридливий рись,— Я став молитися. Проміннями ясними Лице твоє заблисло. Ти сказав: «Борись!» ІІ Ось день і спека. Люди і сади. Достиглість. Ось Біс Полуденний проходить в кожній крови І м’ясо черкає розпаленим крилом, Затьмарює зіниці видивом любашним... Ось у дзвінкім повітрі, наче дзиз оси, Вже не в серцях — в повітрі хихот Біса. ІІІ Все повніше заселює небо собою червоний, Тяжкий місяць, упитий неначе і дивно гарячий,— Ось зійшов. Тоді здолу здіймаються віялом лиця. Ні, ґримаси без мислі, так само упиті і сонні. Глянь на важкотілесих! Яка безсоромність і спорсність! На крилах домів Гойдаються голі На шибах — жевріння й Червоне крило, Уста безсоромні хихочуть з подвір І кличуть із брам жовтолиці й незнані; Все місто клубиться живе і розпусне, Здіймається вгору червоно і дише, Підводиться вгору... Шпіцрути на м’ясо! |