| ВИНОГРАДНИК |
|
Побачив видиво я. День сірів і в нім З тисячолітніх соків лози виноградні Препишні кетяги зродили в цілім полю. Почув я голос: «То — вітчизни ґрона, То — найбагатші жнива, що зросли з любови, У дозріванню пишнім мислі, чину й літ». Побачив видиво я. Всі на чорних конях Безжалісні їздці один за одним гнали І, наче в помсті, тратували стиглий сад. І страх мене вгорнув. Вони ж топтали жнива Свойого краю й крови, і були свої це З тавром скажености, і страху, і зневіри. О, хай би не діждати ще раз того стиду, О, хай би не діждати ще раз тої ганьби, Як діло знищення не від чужинців бачить! Чи ж довго нищить будуть, чи ж не стануть врешті Ніколи в обороні свого, що найбільше й Найбільш беззахисне — душі? Чи ж тут не буде Господаря ніколи, тільки — пиха слуг?.. І голос відповів: «Це тільки мить і проба. Господар є. То — Бог. І Він лозу відновить». |