ВІЗ ЖИТТЯ |
За Пушкіним |
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . Ранком ми до воза сіли, На вигоду і на все Забуваємо й без цілі Гонимо лиш: в’є та в’є! У полуднє — годі, брате! Нас болять усі кістки, Треба трохи уважати На вибої, на горбки. А під вечір — і привикли. Віз жене, дрижить земля, Ми дрімаємо і їдем, А час коней поганя. |