| ГІРСЬКИЙ СТАВ |
|
Я знаю став один бездонний В гірській закутині глухій, Дрімливий, тихий, вічно сонний, Мов потонулий у нічній Симфоньї,— знаю став бездонний. Кругом його високі скелі, Покриті мхами, ялівцем, Мов з криці викуті й застиглі, Між ними місяць йде хильцем Купатися в холодній хвилі. І видно в північну годину, Як по воді він тче мережку І як крізь хвилю темно-синю Сріблисто-склисту стелить стежку На землю з неба, з хмар в долину. А тихо тут і так спокійно, Як у душі, що збулась горя. Лиш мрії-сни літають рійно, І з-поза скель порання зоря Встає таємно, боговійно. |