| ДО РІДНОГО КРАЮ |
|
О мій рідний безталанний краю! Чи побачу я тебе? Не знаю. Вечір — зорі — трави — срібні роси. Де не ступиш — пахнуть сінокоси. Йдеш, як в казку, й сам ти мов із казки, Повний туги і щирої ласки. Повний ласки, що, мов та водиця, Через край із серця твого ллється. Сам не знаєш, де ти й звідкіля ти? Люди — браття, а природа — мати. О мій рідний безталанний краю! Чи побачу я тебе? Не знаю... |
| Вецлар, 1919 |