| * * * |
|
Скаче кінь додомів, А стремена пусті. Щойно хвіст додимів, Як і шрами густі. І знайома рука Не притримує лет, І козацький рукав Не заходить на злет. І знайомий сап’ян Не торкає ребра. Скаче, скаче буян За пороги Дніпра. І щоночі, щодня Вже не рік, вже не вік У сузір’ї коня Відбивається скік. |