| ДО РІДНОГО НАРОДУ |
| подаючи йому український переклад Шекспірових творів |
|
Народе без пуття, без чести і поваги, Без правди в письменах, завітах предків диких, Ти, що постав єси з безумної одваги Гірких п’яниць, сіпак і розбишак великих! Єдиний в тебе скарб -- прапращурівське слово, Закляв його Боян від кражі й чудоядства: Одно воно твого життя міцна основа, Певніша над усі потуги і багатства. Це голос праведний до тебе з домовини, Промова душ святих, що марно погибали В страшенних злигоднях двоїстої Руїни... Останню козаки твоїм тріюмфом звали. О варваре сліпий! Покинь тріюмфовати, Потуп ся, счервоній од сорома тяжкого: Бо мають всі твої сусіди що назвати Своїм, а ти своїм не назовеш нічого. Що не здобув єси мечем серед Руїни, Все взяв у тебе з рук премудро твій добродій: Шукаєш помацки десь іншої Вкраїни, І з материзною ховаєшся мов злодій. На-ж дзеркало: воно всесвітнє, визирайся, І зрозумій, який ти азіят мізерний, Розбоєм по світах широких не пишайся, Забудь свій манівець, козацький пролаз темний, І на культурну путь Владимерську вертайся. |
| 1882 |