| ГУЛЬВІСА |
|
Ой ішов я до дівчини — Од воріт вернувся: Піду лучче до шинкарки Горілки нап’юся! Нехай добрі люде славлять, Що в шинку ночую,— Що за тиждень загорюю — За ніч прогайную. Лучче мені од громади Наругу приймати, Аніж собі вольні руки Навіки зв’язати. Твої чари, дівчинонько, Я по людях знаю: Тому щастю, тому раю Віри не діймаю. Ой коли б нас не в’язано — Може б нам жилося, Що волею моє серце З твоїм понялося. Ой яке там щастя-доля, Де в хаті неволя? Моя доля — серед поля Нев’язана воля! Ой заграй мені кобзарю, Про ті часи давні, Як у Січі проживали Наші предки славні. Ой заграй мені, кобзарю, Нехай я заплачу, Нехай долю — вольну волю Крізь сльози побачу. Ой заплачу-заридаю, Рутою утруся... До любої дівчиноньки Повік не вернуся. |
| (1861) |