| СКІФСЬКА БАБА |
|
Ти, скіфська баба, кам’яна незграба, стоїш в степах… Курай і бугила… Яка ж ти баба, ну яка ж ти баба?! За сто віків дитя не привела! Були б у нього кремінь-ноженята, ото вже б гупотіло по ланах! Чого смієшся? Космос нежонатий, а ти стоїш одна у полинах. Невже ж таки ніхто не женихався? А висить же в музеях твій портрет. Тобі козацький череп усміхався, Та це — минуле. Ти дивись вперед. Ти звикла — коні, гаківниці, стріли, Зрадецькі хани з профілем шулік… Ти це забудь. Усе це застаріле. Поглянь навколо. Це — двадцятий вік. А ти стоїш. Звітріли коси й руки. Скришились плечі,— може, скажеш, ні? Були б у тебе кам’яні онуки. Ти розумієш, бабо? Кам’яні! Ото — літак, а не якась дараба. Це все — прогрес. А ти стара як світ… …Сміється баба, клята скіфська баба, сміється, ухопившись за живіт. |
 |
| Джерело: П.Моторний |