Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | Л.Костенко |
* * * |
І я не я, і ти мені не ти. Скриплять садів напнуті сухожилля. Десь грає ніч на скринці самоти. Десь виє вовк по нотах божевілля. Бере голодну тугу — як з ножа. Дзвенять світів обледенілі дзбани. І виє вовк. І вулиця чужа в замет сміється чорними зубами. І виє вовк, ночей моїх соліст… Заклацав холод іклами бурульок. Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст, в сузір’ї Риб вловивши кілька тюльок. Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж. Ти розкажи свою пригоду вовчу. А смушки скинь. Навіщо камуфляж? Ти краще вий. А я собі помовчу. Погрійся тут, моя нічна мано, хоч ми із казки вибули за віком, аж поки ранок в чорне доміно зіграє з нами вогниками вікон. аж поки сонце перепалить пруг і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі… Лежить овеча шкура завірюх… І скімлить пес розумний на порозі… |
Джерело: П.Моторний |