| * * * |
|
А затишок співає, мов сирена. Не треба воску, я не Одіссей. Вже леви ждуть, і жде моя арена. Життя, мабуть,— це завжди Колізей. І завжди люди гинули за віру. Цей спорт одвічний віднайшли не ми. Тут головне — дивитись в очі звіру і просто — залишатися людьми. Коли мене потягнуть на арену, коли на мене звіра нацькують, о, я впізнаю ту непроторенну глупоту вашу, вашу мстиву лють! Воно в мені, святе моє повстання. Дивлюся я в кривавий ваш туман. Своїм катам і в мить свою останню скажу, як той найперший з християн: — Мене спалить у вас немає змоги. Вогонь холодний, він уже погас. І ваши леви лижуть мені ноги. І ваши слуги насміялись з вас. |
 |
| Джерело: П.Моторний |