| * * * |
|
Впоперек шляху ліг стоглавий лютий змій, Ім’я його «Життя», та ми, в долоні спис, Ідемо без ваги у гордості своїй, На радісний двобій, як щойно день заблис. Бажань таємна міць — це наш дороговказ; Омана злудних мрій — освячена мета; Наш заповітний клич — мізерна жменька фраз, Мірило наших сил — горіння повнота. І линуть, линуть дні і літа за літами, Ми наступаємо і кличемо: вперед! Рубаємо з всіх сил і колемо без тями. Та тільки в нас самих влучає наш штилет, І наше лиш рам’я з напруги ув’ядає — А змій байдуже ліг і скучно позіхає. |
| (1910) |