| БЛУКАВ І Я КОЛИСЬ |
|
Не Чайльд Гарольд я, ні, та я й не Дон Кіхот, Хай їхні пристрасті мені близькі та рідні, Хай тягне щось мене до цих крутих висот, Де тіні їх лежать, величні та безплідні. Блукав і я колись по лабіринтах дум, По нетрях почувань і вчинків, і безвілля; Любив мовчання скель і моря вічний шум, Леліяв, наче скарб, химери божевілля. Та я родився там, де Черемош і Сян, Де поміж вербами розкинулись оселі, Як плісняві гриби, глухі та невеселі. І серце мов проткнув іржавий ятаган, Коли я зрозумів трагедію без слів, Що грається не в жарт — мільйонами митців. |