| Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | П.Карманський |
| В ТЕМРЯВІ | ||
| ||
|
Ти знов ідеш, вістінко муки, У храм страдальця? Кров холоне, Душа тремтить. Зловіщі звуки. Цить! цить! Дарма! Пекельні стогни В ритмічнім вирі ринуть-ринуть, А серце ниє, ниє, ниє. Туман — гроза... О горе! горе! Якщо в пустім надрі завиє Упир сумління! Люта змора Свердлує душу, наче п’явка, Та ссе, та ссе, та ссе без краю. Пробі! Я плачу! Я ридаю!.. Цить, серце, цить! Настане хвиля — Всю їдь віків: отрую глуму, І лють скорбот, і дур похмілля — Зіллю в одну болючу думу І кину їм — брудним аскетам. Я велет муки! Всім поетам І всім шаленим самовбийцям. Я взяв їх скарб чуття й спокою. Усіх катів і кровопийців — Самих чортів колись напою Кервою серця... Я могучий Незмірним болем. Зойк болючий Моїх страждань розрушить пекло І скрізь настане рай — без краю... Гордую всіми, всіх нехтую — Однак... Пробі! дрожу?., ридаю?.. Клонюся?.. Я корюсь, цілую Сиру землицю?.. Що я чую! «Життя — мара; а там — предвічна Страшна конечність...» Тайна мово! Вмовкни, молю, вмовкни, цинічна! Ох, світла! світла! |
||