Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    П.Карманський
* * *
Ой люлі, люлі, химерний смутку:
Шепоче вільха, гнесь верболіз,
Квилить задума, шовкові вії
Срібляться ясним брильянтом сліз.

Ой люлі, люлі, дрімучий смутку:
Давно вже сонце пірнуло в гай,
Поснули квіти, в пеленах м’яти
Жемчужнолентий журчить ручай.

Ой люлі, люлі, причинний смутку:
Втомився легіт, вільшина спить,
На небі меркнуть сріблясті зорі,
Снуються тіні... Цить, смутку, цить!

Ой люлі, люлі, зловіщий смутку:
Зітхає троща, хвилює лан,
По межах чорна задума блудить,
А хвору душу повив туман.
1906