| ДИФІРАМБ ВЕСНІ | ||
| ||
|
Весно! Облудна омано! Твоє чародійне вино, Заправлене соком дурману, Ми щороку, щороку п’ємо. Ти повінь свою розіллєш, Розбуркаєш давнє, Що впало на дно,— Захлюпаєш хвилями В наше вікно — І ми захвилюємось теж. Ти розцвітаєш, і ми цвітемо Мохнатими сон-квітками. Весно, злудна мано! Що дієш ти з нами? Твою цілющу, одвічну міць Ми всисаємо в серце з повітрям І пускаєм зітхання за вітром, Повні глибоких твоїх таємниць. Ось підлітки-дівчата Дивляться в далеч, У мрійний світ, Де солодко вабить. Як мушку мід, Криниця втіх непочата. Так, так, зітхання дівочі! Знаю ваш сум. ваш сон... Бо серце і в мене туркоче З серцями вашими в тон. Бо й мої замріяні очі Поглядом ловлять день, А душа заспівати хоче Нових, невідомих пісень. Од дотику сонця Ми всі тремтимо (Десь у серці Одкрилися рани...). Весно, облудна мано! Що ж це ти робиш із нами?! |
||
| 1926 | ||