| * * * |
|
Серце одчинене. Слухаю. А сум — вітчим — Присікався до серця гадюкою Причин. За мурами ворога-настрою Марно час мій ішов... Я вірив одному пастирю На ймення — любов. А він гармонійною зливою Сіяв на серце лік — І з ноткою журливою Прорік: «Знай, що в кривавих подіях Направиться кривда стара,— Вся, що навколо — мелодія, Радісна гра. Дивися на все з любов’ю, Пізнай очима втіх! Бо ниткою шовковою Зв’язало усіх». А там, у найдальшому кутику, Ховався великий гнів — Не хотілося смутку, А вогнів. |
| (1919) |