| РАНКОВЕ СОНЦЕ |
|
Ранкове сонце — серце моє,— Дзеркальна глибінь тепла. З прозорим ранком воно встає... І гляньте! Імла втекла! Вам не чужа моя душа — В ній плюскіт і ваших хвиль... Хоч вас обігнала її межа На сотні, тисячі миль. Убогі душі я збагачу Барвами ніжних фарб, Жебрацькі торби позолочу... Беріть мій світ, мій скарб! Скільки німих у вас пісень! Тільки торкнись! Поруш! Я буду грати і ніч, і день На арфах ваших душ. Я не стурбую спокійних дум Журбою своєї душі. Люблю ваш біль, люблю ваш сум, Як і радощі чужі. Хіба ж не сонце — серце моє? Душа — прозора глибінь? В повітрі замки вона снує Над царством ваших терпінь. |
| (1919) |