| ПАМ’ЯТІ ДРУГА |
| (В п’яту річницю смерті В.Кобилянського) |
|
Втіхи ні крихти,— а скільки терпінь!.. Душа до одчаю самотня... Ти тільки сон, перебіжна тінь... Ти тільки тінь скорботна. А хто розкаже? Хто розповість Про все, що в душі наболіло? І втіха гість. і смуток гість... Прийшов і піде несміло. Стоїш у задумі, мов сонний ліс... Стоїш і шумиш помалу. Не треба зітхань! Не треба сліз! Не треба смутку, ні жалю. Пролетить зима, прошумить весна, Пробіжить-одлетить і літо. Осінь надійде, осінь сумна — без пахощів і без цвіту. Прощайся з усім. І з нею простись,— і сам одійди супокійно! Може, й вона заспіває колись цю пісню твою, цю елегію мрійну. |
| (1924) |