| * * * |
|
І невже ж це правда, що напередодні Вічної руїни, повного кінця, Освітило сонце на краю безодні Променем надії змучені серця? Ні! Я вам не вірю, що кінець так скоро, Що й оця надія згине з нами враз, Що впаде остання нетривка опора І безодня чорна поховає нас. Ні, я вам не вірю що даремна праця, Запал і завзяття довгих поколінь. Що діждаться щастя нам таки не вдасться І прийдеться впасти трупами в глибінь. |
| 1919 |