| * * * |
|
Коли на долоню наклоню чоло, То все привиджається рідне село. І стежечка кожда і кождий куточок, Хатинка старенька і темний садочок. Де серце, не знаючи злиднів, жило. Он там моє щастя безжурне цвіло,— Над чистим потоком вільшина схилилась, Самітна смерічка на лан задивилась; Під нею веселе бурлить джерело... Лиш там. тільки там моє щастя було. |