| * * * |
|
Із буйнесеньким вітром в погоні Я до милої ввечері біг,— Мов несли мене бистрії коні, Під собою не чуючи ніг. Моє серце, як лист, затремтіло, Як в садочку побачив її,— А вона невесела сиділа І не глянула в вічі мені. Лиш головку склонила в долоні, Похилилась, як в лузі лоза, Задрижали устонька червоні, А по личку скотилась сльоза. |