| * * * |
|
Грай, легкокрилий вітре, на полі Думку тужливу-сумну — Я ж защебечу, як пташка на волі, Пісню веселу-чудну! Що мені доля, та мачуха люта? Я своїй долі творець! Що мені горе, недоля, отрута? Всьому наступить кінець! Горе скінчиться, осушаться сльози! Щастя заблисне нам знов! З серденька щезнуть холодні морози, Серце зігріє любов! Хмари ті чорні, що небом несуться. Геть розбіжаться кудись!.. Трави й квітки по полях розів’ються, Доля прилине колись! |