| ОТЧИЗНО ДОРОГА! |
| (Пам’яті Володимира Кобилянського) |
|
Отчизно моя дорога, Мріє великої туги! Чи колись моя трудна нога До тебе вернеться вдруге? Чи на скелях, на грудях твоїх, Змучене серце спочине, І поллється безжурний сміх, Щирий такий, без причини? Ти снишся мені уві сні, Розкішна, зелена колиско, І часом здається мені. Що ти осьде, що близько. І здається тоді, що нема Поміж нами кордону. Почекай лишень — згине зима, І весною повернеш додому. А встану... Де дівся той сон? Розтанули сині гори!.. Ні плаїв, ні ґрунів, ні сосон!.. Тільки степ та простори. Ні плаїв, ні ґрунів, ні сосон!.. Не запахне смерека, В бутині не спалахне вогонь, І така ти далека! Стою один серед степів, Як без рідного друга... На заході день догорів, Вже гасне кривава смуга. Стою один серед степів — Це в мене отчизна друга... О краю наруги, країно рабів! До тебе летить моя туга. Повіє вітер з верхів’я гір І вдарить у серце докором: «Ти покинув рідню і вбогий двір На нужду, на ганьбу, на сором. Ти покинув братів, ти забув сестер, Проміняв їх на вільні простори... Хіба ж серце твоє не боліє тепер? Воно вбоге ж і хворе. Воно вбоге і хворе, як я,— Прибита твоя Буковина, За тобою тут тужить щодня Більша твоя половина». Отчизно моя дорога, Мріє великої туги! Коли ж моя трудна нога До тебе повернеться вдруге? |
| 1921 |