| СОН ЛІСІВ |
|
Мохнаті зітхання дерев — Шелест, шурхіт, шум... А десь недалеко машини рев, Що розриває цей сум. У вершках кучерявого листя Губиться посвист, гнів — Веселий гудок машиніста... Вдарив по нервах і занімів. А до вокзалу — вісім верст По тонкій колії коліс... Там деколи брязкіт, і гамір, і вереск. А далі — по-давньому — ліс. Тисячоліття поважний тон. Це вітер — античний поет — Грає на струнах струнких сосон І грубих дубів — на стежці в степ. Чорні дупла ротів Позіхають — порожні, нудні... Сядеш на трухлому пні, Забудеш, чого ти хотів. А навколо — діди без надій, Інваліди понурі, Що забули, чи були колись молоді, Чи тільки їм снилися бурі. А колись боротьба була й тут, Вихори рвали буйні чуби, Там лежав труп і тут був труп... Та пройшла вже доба боротьби! І зараз — задума... сум. Мов сонна пульсує кров... Прокинеться трохи — і знову: Шелести, шорохи, шуми... |
| 1925 |