Везувію, вулкане, примхо долі!

* * *

Везувію, вулкане, примхо долі!
Доволі пломеніти навсібіч!
Вже кожен день мій вибухає болем,
Уламками розтрощуючи ніч!
Уже мої Помпея, Геркуланум
З усеньким їх добром горять! горять...

А кажуть: час усі лікує рани.
А кажуть: повернеться благодать,
Мине десятиліття, може, два —
І на вулкані виросте трава.

А як мого не вистачить життя,
Щоби зійшли над попелом жита?