Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | А.Волинська |
* * * |
Місячна ніч! В заколисані трави Падають стрімко розгублені зорі. Я відведу твої руки ласкаві: Щастя таке — більше схоже на горе. Голову схилиш мені на коліна, Стане так жаль твоє сиве волосся. Хто ж цьому винен? Кохану, єдину Тобі надто пізно зустріть довелося. Ти помовчи... Хай розкаже мовчання, Як я потрібна, яка я жадана... В травах — зірок загасає зітхання... Щастя таке — мов оголена рана. Тільки схиляюсь до губ твоїх тихо, Хочу цілунком весь біль розтопити. Ох моє рідне, закохане лихо, Як же, ну, як же тебе не любити! |