Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | А.Волинська |
* * * |
Відпускаю тебе на зимові вітри, На цю довгу зиму нестерпну. Йди, нарешті. І тінь, не забудь, забери Над моїм життям розпростерту. Самовпевнений, впертий, жорстокий, іди Навпростець у свої круговерті. Там розмінюйсь, роздрібнюйсь, розтринькуйсь... Гляди: З порожнечею прийдеш до смерті. А веселість тобі до лиця, до лиця! На здоров’я! Блазнюй собі далі. Чую: чиста струна, що єднала серця Грубим зашморгом світ мені давить. Відпускаю тебе на зимову блакить, Сніжних днів зрешетовану решту. А як дуже і дуже мені пощастить — То й себе відпущу нарешті! Розхотілось назавжди таких ось пожеж. На всі груди зітхну одразу. Ну, щасливо. Навіки не разом. То чого ж ти стоїш, не йдеш? |