Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | А.Волинська |
* * * |
Заіржавілий засув здвигаю,— Вже стоїть при моєму порозі Ця «весна без кінця і без краю», В передщасті, В передгроззі. Проросла, спромоглася, зуміла Обтрусити зимове ошмаття. Стане духом і стане тілом Плодоносне її зачаття. Зашкарублим, німим сухостоєм Їй питально дивлюся у вічі: Закликаєш на сонячне віче? А якщо я рвонусь за тобою — Не зламаєш мене, Не скалічиш? |