Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | Х.Алчевська |
* * * |
Колись давно-давно північною добою В повітрі легкому дрімаючих степів Мене ласкав малу під стріхою сільською Коханий, рідний спів. Журливо лився він, і тихі й смутку повні Лунали ті пісні в українській ночі, Немов якісь жалі і муки невимовні Просилися з душі... То голос був мого зневоленого краю, І глибоко запав у серце він мені, І ось від тих часів спокою я не знаю Ні вдень, ані вві сні. Здається все мені: катують його душу, Здається іноді: клює її орел, І я весь спокій свій забути зараз мушу Убогих ради сел. А в селах зраджених пригнобленії люде І край південний той, що сонце не вбачав, Де зла рука панів мій рідний люд не збуде, Щоб вічно він мовчав. І в світлі місяця весняною добою Душею вільною я лину до степів І чую, мов у сні, постійно над собою Той рабський, тихий спів... |