І сонце не гріє, і вітер не спить...

* * *

І сонце не гріє, і вітер не спить,
Гойда мої думи і душу смутить,
Притулку шукає і в розпачі б’ється,
І з тихого щастя людського сміється...

І дух мій, як вітер осінній, пита:
Де сонце, де правда і долі мета?
Хто світло від зору людського ховає?
Чом дух мій даремно до сонця взиває?!

Ні світла, ні долі... Кругом все мовчить,
І думка не може утихнуть, спочить...
І мало їй місця, і мало простору,
І сліз, і одчаю, і неба для зору!..

1911