О, розправ білосніжнії крила...

* * *

О, розправ білосніжнії крила,
Моя думонько, ніжна й смутна!
Темна хмара наш обрій укрила,
І затьмарилась юна весна.
Ми так мало ще бачили світла,
Наша пісня, як май, молода...
Чи то ж доля для нас уже квітла?
Чи Вкраїну хто в світі згада?
О, розвийся, сердечне кохання,
До забутого краю цього —
Стільки муки в нім, горя, страждання,
Сяйва сонця ж... немає його!..

1911