Я мріяла тихо про казку чудову...

* * *

Я мріяла тихо про казку чудову,
Я ждала, що сонце мені засія.
Даремно! Не сонце заблисло, а сльози,
Укрилася хмарами юність моя...

О цвіте мій білий, що смутку діждався,
О милий спокою надій молодих!
Лютуючи, вихор з тебе насміявся,
Погрався тобою, пронісся й затих...

Коли б же без цвіту й життя вже зів'яло,
Коли б не тяглось воно далі, смутне...
Чи знов спалахнуло, весь край осіяло
І, вмить спалахнувши, спалило мене!..

1911