Як тяжко!..

* * *

Як тяжко!..
Співає знудьгований вітер,
І плаче, і стогне, і в вікна нам б’є,
І крила тужливо свої розпинає,
Шепоче й ридає, і знов затихає:
«Як тяжко!..»
Дивися!..
Сіріє байдужість убога,
На небі панує і землю хова;
У розпачі б’ється кохання і скніє,
Благає й німіє: «Воскресни, надіє,
Вернися!..»
Даремно!..
Той поклик надармо лунає,
Мовчать темні мури і дощ стукотить:
«Ні, їй не ожити, як тяжко тут жити,
Як темно!..»