Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | Х.Алчевська |
* * * |
Як тяжко!.. Співає знудьгований вітер, І плаче, і стогне, і в вікна нам б’є, І крила тужливо свої розпинає, Шепоче й ридає, і знов затихає: «Як тяжко!..» Дивися!.. Сіріє байдужість убога, На небі панує і землю хова; У розпачі б’ється кохання і скніє, Благає й німіє: «Воскресни, надіє, Вернися!..» Даремно!.. Той поклик надармо лунає, Мовчать темні мури і дощ стукотить: «Ні, їй не ожити, як тяжко тут жити, Як темно!..» |