Голос життя

І знову теплінь, як раніше,
І гріє сонце, й вітер спить,
І до життя любов’ю дише
Розкішний гай, що весь тремтить;
Далеко всі турботи світа,
Затихли пориви смутні,
Розкрилось серце для привіта,
Повстали думи у огні...
О, як востаннє листя сяє!
О, як шепоче осінь та...
Се — ніби юність промовляє,
Се — мрія серця золота:
«Живи! люби! кохай Вкраїну!
Поверне кращая доба...
В краю не буде смерті й тліну,
Не смерть міцна, а боротьба!»

1910