Посвята А. Кримському

Мовчать сади і ніч, жалів таємних повні,
І свіжі подихи вриваються в вікно...
О, як горять в мені почуття невимовні,
Як серце журиться, як нудиться воно:
Ой чом не зоря я в небесному спокої,
Не квітка гарная в чудовому садку,
Не мрій мелодія у снах весни палкої,
Не ряска темная в дрімаючім ставку?
Не знала б я жалів і людського страждання,
Не відала б журби і поривів у рай,
Не бачила б ні зрад, ні зайвого вагання,
Ні в злім занепаді коханий, рідний край.
І вільна, як зоря, в небесних гарних шатах
Рожева та ясна на сході б розцвіла
Моя душа палка для волі й дум крилатих
І всіх із темряви б до сонця повела!
Ой чом же в вечір цей, такий чарівно-ніжний,
Спокою й сил в душі бажаних не росте
І світ думок нових, осяйний, білосніжний,
У казці тільки десь пишається й цвіте?
Троянди пишні сплять в садочку, що дрімає,
І тихо світяться у темряві зірки.
Надія згублена, і навіть сліз немає:
Квітками барвними не стануться думки.

1910