Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | Х.Алчевська |
Посвята А. Кримському |
Мовчать сади і ніч, жалів таємних повні, І свіжі подихи вриваються в вікно... О, як горять в мені почуття невимовні, Як серце журиться, як нудиться воно: Ой чом не зоря я в небесному спокої, Не квітка гарная в чудовому садку, Не мрій мелодія у снах весни палкої, Не ряска темная в дрімаючім ставку? Не знала б я жалів і людського страждання, Не відала б журби і поривів у рай, Не бачила б ні зрад, ні зайвого вагання, Ні в злім занепаді коханий, рідний край. І вільна, як зоря, в небесних гарних шатах Рожева та ясна на сході б розцвіла Моя душа палка для волі й дум крилатих І всіх із темряви б до сонця повела! Ой чом же в вечір цей, такий чарівно-ніжний, Спокою й сил в душі бажаних не росте І світ думок нових, осяйний, білосніжний, У казці тільки десь пишається й цвіте? Троянди пишні сплять в садочку, що дрімає, І тихо світяться у темряві зірки. Надія згублена, і навіть сліз немає: Квітками барвними не стануться думки. |
1910 |