Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка

Х.Алчевська

* * *

Похмурії думи, повиті журбою, Летять понад безліччю вбогих рабів, Як хмари осінні... і плачуть нечутно Над тою юрбою... В сльозах тії думи помалу спливають, Бо знають: у темряві люде оті Беззгучно до світла, до правди святої Даремно взивають! Що всі споконвіку кайдани волочать, Що то — не могутні природи царі, Що в’язні ті люде і волі не знали, А сонця так хочуть!..