Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    Х.Алчевська
* * *
Похмурії думи, повиті журбою,
Летять понад безліччю вбогих рабів,
Як хмари осінні... і плачуть нечутно
Над тою юрбою...
В сльозах тії думи помалу спливають,
Бо знають: у темряві люде оті
Беззгучно до світла, до правди святої
Даремно взивають!
Що всі споконвіку кайдани волочать,
Що то — не могутні природи царі,
Що в’язні ті люде і волі не знали,
А сонця так хочуть!..