Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | Х.Алчевська |
* * * |
Похмурії думи, повиті журбою, Летять понад безліччю вбогих рабів, Як хмари осінні... і плачуть нечутно Над тою юрбою... В сльозах тії думи помалу спливають, Бо знають: у темряві люде оті Беззгучно до світла, до правди святої Даремно взивають! Що всі споконвіку кайдани волочать, Що то — не могутні природи царі, Що в’язні ті люде і волі не знали, А сонця так хочуть!.. |