Дві сестри

ДВІ СЕСТРИ

Темні хмари позвисали
Над країною моєю,
Змалку ще її, голодну,
Буйні вітри колисали.
Стогне горлиця і в’ється
У холодній тій країні,
Та, згодована недолей,
Від плачу, мов рибка, б’ється.
А до неї прилітає,
Щоб її мерщій обняти,
Рідна сестронька-голубка,
Їй у вічі заглядає:
«Полетім, сестричко мила,
В далечінь ту, де Карпати,
Де сіяє усміх сонця,
Де б нас доля захистила;
Полетім і поєднаймось
Та покинем край немилий,
Гей, залишимо пригоди
І повік не розлучаймось!
Та згадаєм, як літали
Ми у горах із тобою,
Як там білії крилята
Ясні мрії обгортали;
Як у темний ліс дрімучий
Виїздили люди в зброї;
Як над Довбушем світився
Камінь сонячний, блискучий.
Полетім і будем рівні,
Ой, згадаємо минуле,
А не то тебе погублять
Хмари чорні, хмари гнівні.
Гей, полинем вкупі, мила,
Полетім удвох з тобою,
Бо в братерському єднанні
Тільки й щастя, тільки й сила!»

(1907)