| ЗОЛОТОМОРЕ |
|
Йде дощ малин. Племена бджіл шаліють. Струни світла поторгані. Приїхали посли з золотоморя. Квартет долонь — два спутані акорди. Мряки мітли. В червоний ягід дощ в’їжджав білий кінь. Про зорі мовлять посли, та їхня мова нам не зрозуміла. Колись давно співала неня про золотоморе, підводне царство, де ночує сонце в білих віллах у зливі світла, їде віз — колеса сьомизорі. Це від’їзд дня. Струна долоні грає. Тихне в стиску. Червона молодість малини звільна попеліє. Поволі входиш в сон, немов вертаєшся в колиску, перина моху на постелі лісу. Тіні віял. В устах зорі тростина флейти. Ніч квітчає чола, законам пристрасті слухняні. Дуб святий. Мчить ланя. Лежиш на хутрі ночі тепла й вірна. Мудре коло життя довершено. За смерть сильніше лиш кохання. |
| 24.IV.1936 |