СОНЯШНИК |
Солом’яні, руді, мутні краски вже осінь пензлем сонця по городі розкидує, й старій, гнилій колоді подібні барвою стають листки. На старість жовкнуть гарбузи тяжкі, горох журливо хилиться та й годі. Босоніж буйний вітер біг по броді, ногами топче мокрими стручки. І опустіє лан, що цвів у літі. Зістанеш ти самітний та німий, в блиск дивлячись, що вічно той самий. Хай дощ, хай буря, хай зів’януть квіти, осліпнеш, почорнієш, та глядіти не перестанеш ти ні... ми. |