| ОЖЕРЕДИ |
|
І шепотом по полі рознеслося: на обрій, мов на терези ваги, хтось в огрядні, пузаті клав стоги набрякле борошном, товсте колосся. І зашуміли враз: «Ще зірвемося». Так загуділи колоски тугі, бо вітер за чуби гнуздав луги і торгав горді скирти за волосся. Бо ж краще їм, як нидіти в млині, як гинути від жорен тяготи, щоб вихор їх розмів по далині, щоби метіль розвіяла осіння. О, хто не знає ще бажань втекти з-під млинового сірих днів каміння. |